Поширені запитання

З 2024 року фізична особа є резидентом Італії, якщо протягом більшої частини податкового року (183 дні, у високосний рік 184) вона має в Італії місце проживання (звичайне місце перебування), доміцилій (місце, де переважно зосереджені її особисті та родинні відносини) або фізично перебуває в Італії. Критерії є альтернативними, неповні дні зараховуються (art. 2 TUIR, у редакції D.Lgs. 209/2023; циркуляр Agenzia delle Entrate 20/E 2024 року). Реєстрація в італійському реєстрі населення протягом більшої частини року створює спростовну презумпцію резидентства. Докладніше: Перенесення податкового резидентства з Італії за кордон

Так. Громадянин Італії, який переїжджає за кордон більш ніж на дванадцять місяців, має зареєструватися в AIRE — реєстрі італійців, які проживають за кордоном, — через консульство протягом 90 днів після переїзду. З 2024 року за неповідомлення про переїзд муніципалітет накладає штраф від 200 до 1 000 євро за кожен рік. AIRE — це обов’язок облікового характеру, що не залежить від податкового резидентства, але це один із чинників, які податкові органи враховують під час перевірок. Докладніше: Податкове резидентство: Італія та ОАЕ

Не обов’язково. Податкове резидентство визначається за критеріями art. 2 TUIR: якщо ваше звичайне місце перебування, основні особисті та родинні відносини або фізична присутність залишаються в Італії протягом більшої частини року, ви залишаєтеся резидентом навіть за наявності реєстрації в AIRE. У такому разі ваш світовий дохід і надалі оподатковується в Італії. Щоб уникнути спорів, корисно зберігати конкретні докази переїзду: договір оренди або нерухомість за кордоном, посвідку на проживання, роботу чи бізнес за кордоном, дані про поїздки та родинні зв’язки. Докладніше: Перенесення податкового резидентства з Італії за кордон

ОАЕ включено до Міністерського декрету від 4 травня 1999 року — італійського переліку юрисдикцій із пільговим оподаткуванням для фізичних осіб. Згідно з art. 2(2-bis) TUIR (з 1 січня 2027 року — art. 2(3) D.Lgs. 117/2026), громадянин Італії, який емігрував туди, вважається таким, що зберіг резидентство в Італії, доки не доведено інше: платник податків має документально підтвердити фактичне перенесення свого особистого та економічного життя. ОАЕ не входять до переліку ЄС юрисдикцій, що не співпрацюють у податкових цілях; ці два переліки слугують різним цілям. Докладніше: Податкове резидентство: Італія та ОАЕ

Для фізичних осіб: де будуть родина, житло та дні присутності; реєстрація в AIRE; докази, потрібні для спростування презумпції італійського резидентства; режим італійських пенсій, дивідендів і нерухомості за угодою між Італією та ОАЕ. Для бізнесу: де ухвалюватимуться стратегічні рішення (ризик визнання компанії з ОАЕ італійським резидентом), можливий податок на вихід (exit tax), правила CFC щодо дочірніх компаній, трансфертне ціноутворення між італійськими компаніями та компаніями ОАЕ, а також податки ОАЕ (корпоративний податок 9% із суми понад 375 000 AED, режими вільних зон і, для великих багатонаціональних груп, внутрішній мінімальний додатковий податок 15%). Докладніше: Податкове резидентство: Італія та ОАЕ

Згідно з Рішенням Кабінету міністрів № 85 від 2022 року, фізична особа є резидентом ОАЕ, зокрема, якщо її звичайне місце проживання та центр особистих і фінансових інтересів перебувають в ОАЕ, якщо вона перебуває в ОАЕ щонайменше 183 дні протягом 12-місячного періоду або щонайменше 90 днів за наявності посвідки на проживання та або постійного місця проживання, або роботи чи бізнесу в ОАЕ. Федеральна податкова адміністрація видає сертифікат податкового резидентства (Tax Residency Certificate), корисний для застосування угоди з Італією, за поточний або минулі періоди, але не за майбутні. Сам лише сертифікат ОАЕ не виключає італійського резидентства, якщо виконуються критерії art. 2 TUIR. Докладніше: Податкове резидентство: Італія та ОАЕ

Угода, підписана 1995 року (Legge 309/1997, чинна з 5 листопада 1997 року), вирішує питання подвійного резидентства за допомогою послідовних критеріїв (постійне житло, центр життєвих інтересів, звичайне місце перебування, громадянство), які застосовуються до осіб, що є також резидентами ОАЕ згідно зі ст. 4, що зазвичай підтверджується сертифікатом податкового резидентства ОАЕ. Серед іншого, вона передбачає: італійський податок на дивіденди не більше 5% або 15%; проценти оподатковуються лише в державі резидентства бенефіціарного власника; роялті оподатковуються біля джерела за ставкою не вище 10%; доходи та приріст капіталу від нерухомості оподатковуються там, де розташоване майно. Для застосування угоди зазвичай потрібен сертифікат податкового резидентства іншої держави. Докладніше: Податкове резидентство: Італія та ОАЕ

Це залежить від виду пенсії. За угодою між Італією та ОАЕ приватні пенсії оподатковуються лише в державі резидентства (ст. 18), тоді як державні пенсії, що виплачуються державою або публічними органами за надані послуги, підпадають під ст. 19 і, як правило, оподатковуються в Італії. Пенсії, пов’язані з промисловою чи комерційною діяльністю публічних органів, можуть розглядатися як приватні (ст. 19(3)). Перед переїздом варто перевірити характер організації-платника та заявити про пільгу за угодою, надавши доказ резидентства. Докладніше: Податкове резидентство: Італія та ОАЕ

Муніципальний податок на нерухомість (IMU): для нерезидентів об’єкт не є основним житлом, тому звільнення для основного житла не застосовується. Знижка 50% надається для одного житлового об’єкта, що не здається в оренду і належить особі, яка отримує пенсію, накопичену в межах міжнародної угоди про соціальне забезпечення з Італією. Якщо об’єкт здається в оренду, орендна плата оподатковується в Італії IRPEF або, для житлової оренди, за вибором фіксованим податком «cedolare secca»; якщо об’єкт не здається, IMU, як правило, замінює IRPEF. IVIE — зворотний випадок: він застосовується до резидентів Італії, які володіють нерухомістю за кордоном (1,06% вартості з 2024 року).

Так, за певних умов. Особи, які приїжджають працювати до Італії після щонайменше трьох років проживання за кордоном, можуть розглянути режим для імпатріантів (art. 5 D.Lgs. 209/2023): 50% доходу від роботи, виконуваної в Італії, звільняється від податку в межах 600 000 євро на рік, якщо особа має високу кваліфікацію та залишається резидентом щонайменше чотири роки. Ті, хто не був резидентом щонайменше дев’ять із останніх десяти років, можуть обрати замінний податок на іноземний дохід (art. 24-bis TUIR, з 2027 року — art. 246 D.Lgs. 117/2026). Два режими мають різні вимоги, і їх слід порівнювати в кожному конкретному випадку. Докладніше: Податок 7% для іноземних пенсіонерів (art. 24-ter TUIR)

Оскільки у випадку ОАЕ саме платник податків має довести справжність іноземного резидентства, податкові органи насамперед звертають увагу на зв’язки, що залишилися в Італії. Найбільшу вагу мають особисті та родинні зв’язки: подружжя, діти, стабільні стосунки. Далі йдуть економічні зв’язки, наприклад частки участі, якими управляють з Італії, посади в органах управління і, особливо, житло, що залишається в розпорядженні з підключеними комунальними послугами. Значення мають і доходи, пов’язані з посадами чи послугами, які передбачають часту присутність в Італії. Ці чинники слід зменшити або задокументувати до від’їзду, а не після початку перевірки. Докладніше: Перенесення податкового резидентства з Італії за кордон

Так. Угода не обмежує поняття резидента громадянами ОАЕ (ст. 4): громадянин Італії, який справді є резидентом ОАЕ, може на неї посилатися, зазвичай надавши сертифікат податкового резидентства ОАЕ. Це дає змогу, наприклад, застосовувати знижене утримання з італійських дивідендів і правила для випадків подвійного резидентства. Кожна угода, підписана ОАЕ, має власне визначення резидента: особам, які переїжджають з інших країн, слід перевірити застосовну угоду. Угода не скасовує італійську презумпцію резидентства, але може допомогти її спростувати: Agenzia delle Entrate розглядає норму 2-bis як таку, що перекладає тягар доведення на платника податків (роз’яснення 55 і 370 2023 року), а Верховний касаційний суд (рішення 35284 від 18 грудня 2023 року) визнав презумпцію спростованою щодо платника податків, який є резидентом ОАЕ згідно зі ст. 4 угоди, на підставі низки документів. Проте тягар доведення справжності переїзду залишається на платникові податків. Докладніше: Податкове резидентство: Італія та ОАЕ

Об’єкт має бути зазначений у розділі RW податкової декларації та оподатковується IVIE — 1,06% його вартості з 2024 року: для об’єктів поза ЄС це, як правило, вартість придбання за договором, а за її відсутності — ринкова вартість. Якщо об’єкт здається в оренду, орендна плата декларується в Італії як іноземний дохід із заліком податку, сплаченого в країні розташування об’єкта; в ОАЕ податок на доходи фізичних осіб не стягується, тому заліку зазвичай немає. Якщо об’єкт не здається, IVIE замінює IRPEF. Автоматичний обмін інформацією між країнами робить ці дані дедалі доступнішими для податкових органів.

В Італії немає загального податку на вихід для фізичних осіб: податок на нереалізований приріст капіталу під час переїзду (art. 166 TUIR, з 2027 року — art. 193 D.Lgs. 117/2026) застосовується до підприємств. Проте переїзд має інші наслідки. Приріст капіталу, отриманий нерезидентами від продажу часток в італійських компаніях, може і надалі оподатковуватися в Італії, якщо тільки застосовна угода не віддає право оподаткування виключно державі резидентства: так, як правило, є за угодою між Італією та ОАЕ (ст. 13, пункт 4), за винятком нерухомості та постійних представництв. Слід також оцінити терміни можливих продажів, наслідки для контрольованих компаній і правила нової країни. Докладніше: Перенесення податкового резидентства з Італії за кордон

Так, шляхом запиту про роз’яснення (interpello), передбаченого art. 11 Статуту прав платника податків (Legge 212/2000). Його потрібно подати до вчинення дії або до подання відповідної декларації, і він має описувати конкретний випадок. Agenzia відповідає протягом 90 днів; за відсутності відповіді рішення, запропоноване платником податків, вважається прийнятим. Відповідь є обов’язковою для податкових органів щодо описаного випадку, доки факти не змінюються. Нею користуються, наприклад, щоб з’ясувати, яка стаття угоди застосовується до пенсії, щоб підтвердити звільнення для дивідендів із країн із низьким оподаткуванням або доступ до режиму для нових резидентів. Роз’яснення не встановлює фактів, наприклад справжності іноземного резидентства. Докладніше: Перенесення податкового резидентства з Італії за кордон

Фізичні особи, які переносять податкове резидентство до Італії після того, як не були резидентами щонайменше дев’ять із попередніх десяти податкових років, можуть замість IRPEF сплачувати фіксований щорічний замінний податок на іноземний дохід. Сума становить 300 000 євро в разі переїзду з 1 січня 2026 року (Legge 199/2025), 200 000 євро в разі переїзду з 11 серпня 2024 року по 31 грудня 2025 року та 100 000 євро в разі раннішого переїзду. Вибір робиться в податковій декларації, може бути поширений на членів родини (по 50 000 євро за кожного, хто переїжджає з 1 січня 2026 року, навіть якщо основний платник податків прибув раніше; 25 000 євро в разі раннішого переїзду) і діє до п’ятнадцяти років. З 1 січня 2027 року, з урахуванням можливих коригувальних декретів, art. 24-bis стає art. 246 D.Lgs. 117/2026 — нового Зведеного закону про податок на доходи. Докладніше: Фіксований податок для нових резидентів Італії (art. 24-bis TUIR)

Усі доходи, що виникають за кордоном, незалежно від суми: наприклад, іноземні дивіденди та проценти, приріст капіталу за іноземними фінансовими активами, орендна плата за іноземну нерухомість і доходи від іноземних часток участі. Доходи з італійських джерел і надалі оподатковуються в загальному порядку. Платник податків може виключити з режиму доходи з однієї чи кількох іноземних держав: такі доходи оподатковуються в загальному порядку із заліком іноземних податків. Фіксована сума сплачується й у роки, коли іноземний дохід невеликий. Докладніше: Фіксований податок для нових резидентів Італії (art. 24-bis TUIR)

Доходи з італійських джерел, що оподатковуються в загальному порядку, і доходи з держав, які платник податків вирішив виключити. Крім того, протягом перших п’яти податкових років застосування режиму приріст капіталу від відчуження суттєвих часток участі (qualifying shareholdings) виключається й оподатковується в загальному порядку. Тому перед переїздом варто проаналізувати заплановані продажі значних часток і походження очікуваних доходів. Докладніше: Фіксований податок для нових резидентів Італії (art. 24-bis TUIR)

Може бути, але дві системи працюють по-різному. З 6 квітня 2025 року Велика Британія скасувала режим non-dom, заснований на переказі коштів до країни (remittance basis), і замінила його тимчасовим звільненням для новоприбулих. Італійський режим натомість встановлює фіксовану щорічну суму (300 000 євро в разі переїзду з 2026 року), яка покриває всі іноземні доходи на строк до п’ятнадцяти років, зі звільненням від декларування іноземних активів та від IVIE та IVAFE. Чи підходить він родині, залежить від розміру та джерела доходів, очікуваної тривалості перебування, родини та активів. Докладніше: Фіксований податок для нових резидентів Італії (art. 24-bis TUIR)

Так. У роки застосування режиму податок на спадщину та дарування стягується в Італії лише з активів і прав, що перебувають в Італії (art. 1(158) Legge 232/2016). Платник податків також звільняється від декларування іноземних активів (форма RW) та від IVIE та IVAFE за іноземними активами. Ці наслідки поширюються й на членів родини, на яких поширено вибір. Перед вибором режиму можна подати до Agenzia delle Entrate запит про роз’яснення (interpello), щоб підтвердити дотримання вимог. Докладніше: Фіксований податок для нових резидентів Італії (art. 24-bis TUIR)

Це факультативний режим (art. 24-ter TUIR) для отримувачів іноземних пенсій, які переносять місце проживання до муніципалітету з населенням не більше 30 000 осіб на Сицилії, у Калабрії, на Сардинії, у Кампанії, Базилікаті, Абруццо, Молізе чи Апулії або до певних муніципалітетів, що постраждали від землетрусів у Центральній Італії. Усі доходи з іноземних джерел оподатковуються за замінною ставкою 7% за рік переїзду та дев’ять наступних років. Заявники не повинні були бути резидентами Італії в попередні п’ять податкових років і мають прибувати з держав, що мають угоди про адміністративну співпрацю. Італійські доходи й надалі оподатковуються в загальному порядку. Докладніше: Податок 7% для іноземних пенсіонерів (art. 24-ter TUIR)

Це залежить від кваліфікації трасту для цілей італійського оподаткування. Якщо засновник або бенефіціар зберігає повноваження, що перешкоджають реальній передачі контролю над активами, траст не визнається, і дохід відноситься безпосередньо до цієї особи. Якщо бенефіціари визначені, дохід трасту відноситься до них за принципом прозорості (art. 73 TUIR). Якщо траст непрозорий і заснований у юрисдикції з пільговим оподаткуванням, розподіли на користь резидентів оподатковуються як дохід від капіталу. Щодо декларування, бенефіціари непрозорого трасту, зокрема іноземного, подають форму RW, коли це потрібно, але не сплачують IVAFE чи IVIE, оскільки не володіють активами; якщо траст є номінальною конструкцією, активи вважаються такими, що належать особі, яка фактично їх контролює і оподатковується як власник. Роз’яснення: циркуляр Agenzia delle Entrate 34/E 2022 року. Докладніше: Трасти: як вони працюють і оподатковуються в Італії

Сімейний офіс — це внутрішня або зовнішня щодо родини структура, яка координує управління капіталом однієї чи кількох родин: інвестиціями, частками в компаніях, нерухомістю, податковим комплаєнсом, сімейним управлінням і спадкоємністю. Його мета — забезпечити єдине бачення активів і координувати роботу різних консультантів. З податкового погляду необхідно визначити правову форму, країну резидентства залучених структур і податковий режим кожної з них, особливо коли члени родини живуть у різних країнах.

Універсального інструмента не існує. Вибір залежить від складу активів, сімейної ситуації, цілей і залучених країн. Можуть використовуватися сімейні холдингові компанії, сімейні договори (patto di famiglia), трасти, фідуціарні компанії та мандати, страхові поліси й акціонерні угоди, зокрема в поєднанні. Кожен інструмент має різні цивільно-правові та податкові наслідки (податок на доходи, податок на спадщину та дарування, декларування) і має оцінюватися також з урахуванням правил інших країн, де живуть члени родини. Докладніше: Трасти: як вони працюють і оподатковуються в Італії

Холдингова компанія зосереджує частки родини в одній структурі: спадкоємці отримують частки в холдингу, а не частини кожної операційної компанії, а статут може регулювати управління, права голосу та вихід учасників. Передання нащадкам і подружжю часток, що дають контроль, може звільнятися від податку на спадщину та дарування (art. 3(4-ter) D.Lgs. 346/1990), якщо отримувачі зберігають контроль щонайменше п’ять років. Створення холдингу слід планувати заздалегідь з урахуванням доступних податково нейтральних режимів. Проте це не безпечна схема в усіх випадках: у роз’ясненні № 115 від 4 червня 2026 року Agenzia delle Entrate визнала зловживанням для цілей податку на дарування внесення часток до нового холдингу за правилом «контрольованої реалізації» (art. 177(2) TUIR) з подальшим даруванням його часток дітям і відмовила у звільненні за art. 3(4-ter), оскільки засновник зберіг право вето, що позбавляло дітей реального контролю; у роз’ясненні № 116 того самого дня вона відмовила у звільненні в разі дарування через patto di famiglia голої власності на частки в товаристві зі збереженням узуфрукту за дарувальником, оскільки представництво та управління залишилися за дарувальником; на думку Agenzia, звільнення може застосовуватися й до самої лише голої власності, якщо її власник отримує повні повноваження з управління. Тому структуру, управління та терміни слід оцінювати ретельно. Докладніше: Сімейний холдинг і передача бізнесу спадкоємцям

Patto di famiglia (ст. 768-bis і наст. Цивільного кодексу Італії) дає змогу підприємцеві передати підприємство або частки одному чи кільком нащадкам із компенсацією іншим обов’язковим спадкоємцям. Для цілей податку на дарування передання може користуватися звільненням за art. 3(4-ter) D.Lgs. 346/1990: для часток у компаніях — лише якщо вони дають отримувачеві змогу набути або зміцнити контроль і за умови, що отримувачі продовжують бізнес або зберігають контроль щонайменше п’ять років. Умови слід перевіряти щодо кожної частки. Суми чи активи, що передаються іншим обов’язковим спадкоємцям, які не отримують підприємство, не підпадають під звільнення за art. 3(4-ter): для цілей податку на дарування вони розглядаються як дарування від засновника за ставкою та з неоподатковуваним мінімумом, що відповідають відносинам «засновник — спадкоємець» (рішення Верховного касаційного суду 29506/2020, 19561/2022 і 19627/2024; резолюція Agenzia delle Entrate 12/E від 14 лютого 2025 року). Докладніше: Сімейний холдинг і передача бізнесу спадкоємцям

Art. 24-ter TUIR вимагає, щоб платник податків отримував пенсійний дохід від іноземних платників, тобто виплати, що отримуються після завершення трудової діяльності, зокрема самостійної. Практика Agenzia delle Entrate тлумачить цю вимогу широко, включаючи, наприклад, іноземні виплати додаткового пенсійного забезпечення, навіть фінансовані добровільними внесками; проте пенсійний характер виплати необхідно перевіряти в кожному випадку. Закон не встановлює мінімального розміру пенсії. За виконання вимоги податок 7% застосовується до всіх доходів з іноземних джерел, зокрема іноземних дивідендів, процентів і приросту капіталу, за винятком доходів із країн, які платник податків вирішив виключити. Характер виплати слід перевірити до переїзду. Докладніше: Податок 7% для іноземних пенсіонерів (art. 24-ter TUIR)

Це альтернативні режими з різними вимогами. Режим 7% (art. 24-ter TUIR) вимагає іноземної пенсії, щонайменше п’яти років проживання за кордоном і переїзду до відповідного муніципалітету; він діє десять податкових років, і податок пропорційний іноземному доходу. Режим для нових резидентів (art. 24-bis) вимагає дев’яти років проживання за кордоном з останніх десяти, застосовується на всій території Італії, діє до п’ятнадцяти років і передбачає фіксовані 300 000 євро в разі переїзду з 2026 року. З суто арифметичного погляду суми рівні за іноземного доходу близько 4,3 млн євро на рік. Лише другий режим виключає іноземні активи з італійського податку на спадщину. Докладніше: Податок 7% для іноземних пенсіонерів (art. 24-ter TUIR)

Режим (art. 5 D.Lgs. 209/2023) застосовується до осіб, які переносять місце проживання до Італії після щонайменше трьох років за кордоном, зобов’язуються залишатися щонайменше чотири роки та працюють в Італії за наймом або самостійно: 50% доходу від роботи за наймом або самостійної діяльності звільняється в межах 600 000 євро на рік, а оподатковувана частка знижується до 40% для осіб із неповнолітніми дітьми. Потрібен високий рівень кваліфікації або спеціалізації. У низці роз’яснень 2025 року (№ 71 і 74) Agenzia delle Entrate визнала, що цю вимогу може бути виконано замість диплома наявністю щонайменше п’яти років кваліфікованого професійного досвіду (для деяких IT-професій — трьох за останні сім), пославшись на імміграційні правила для висококваліфікованих працівників. Тому диплом потрібен не завжди.

Мінімальний строк проживання за кордоном збільшується. Зазвичай достатньо трьох податкових років; але якщо особа працює в Італії на того самого роботодавця, на якого працювала за кордоном, або на компанію його групи, потрібно шість років, а якщо вона вже працювала в Італії на того самого роботодавця чи групу до переїзду за кордон — сім (art. 5(1) D.Lgs. 209/2023). Згідно з тією самою нормою (art. 5(2)), під групою розуміються структури, пов’язані юридичним контролем за ст. 2359(1)(1) Цивільного кодексу, або контрольовані однією й тією самою особою. Питання часто виникає під час відряджень і внутрішньогрупових повернень: історію роботи та проживання слід задокументувати до повернення.

Це залежить від року переїзду. Заборона на поєднання за art. 1(154) Legge 232/2016 стосувалася попередніх режимів для працівників, які повертаються до Італії. Decreto-Legge 38/2026, перетворений на Legge 88/2026, поширив її на новий режим для імпатріантів за art. 5 D.Lgs. 209/2023, але лише для осіб, які переносять місце проживання до Італії починаючи з 2027 податкового року. Тому ті, хто переїхав у 2024–2026 роках, можуть, якщо виконують вимоги обох режимів, застосовувати замінний податок на іноземний дохід і пільгу щодо доходу від роботи, отриманого в Італії. У разі переїзду з 2027 року потрібно обрати один із двох режимів. Докладніше: Фіксований податок для нових резидентів Італії (art. 24-bis TUIR)

За загальним правилом активи, передані до трасту, оподатковуються під час розподілу бенефіціарам за ставками та з неоподатковуваними мінімумами, що залежать від відносин між засновником і бенефіціаром. З 2025 року art. 4-bis D.Lgs. 346/1990, запроваджена D.Lgs. 139/2024, дає засновникові змогу обрати сплату податку в момент кожного внеску: у такому разі подальші розподіли бенефіціарам більше не оподатковуються, навіть у частині приросту вартості всередині трасту. Якщо коло бенефіціарів неможливо визначити в момент внеску, застосовується максимальна ставка 8% без неоподатковуваного мінімуму. Згідно з art. 13 D.Lgs. 148/2026, чинною з 12 серпня 2026 року, вибір поширюється й на іпотечний та кадастровий податки; декрет не встановлює конкретної дати початку застосування цієї зміни, а передбачений art. 4-bis виконавчий акт Agenzia delle Entrate, імовірно, ще не виданий. Згідно з інструкціями Agenzia delle Entrate до декларації з податку на спадщину, що стосуються заповідальних трастів, довірчий власник, який обрав попередню сплату, не може скористатися звільненнями чи пільгами, що залежать від особливих вимог, навіть коли активи згодом розподіляються бенефіціарам. Інструкції прямо не згадують звільнення за art. 3(4-ter) для підприємств і контрольних часток, як і прижиттєві внески, але існує реальний ризик того, що вибір його виключає: питання спірне й потребує ретельної оцінки до вибору. Доцільність залежить від активів, бенефіціарів і часового горизонту. Докладніше: Трасти: як вони працюють і оподатковуються в Італії

Це спірне поєднання, щодо якого, станом на жовтень 2026 року, офіційних роз’яснень Agenzia delle Entrate, імовірно, немає. У період режиму для нових резидентів (art. 24-bis TUIR) дарування та спадщина оподатковуються в Італії лише щодо активів, що перебувають в Італії; як це правило співвідноситься з вибором сплати податку в момент внеску до трасту (art. 4-bis D.Lgs. 346/1990), зокрема для розподілів бенефіціарам після завершення режиму, ще належить з’ясувати. Тому питання слід оцінювати в кожному конкретному випадку: перш ніж діяти, варто розглянути можливість запиту про роз’яснення та перевірити податкову кваліфікацію трасту, зокрема ризик його визнання фіктивним. Докладніше: Трасти: як вони працюють і оподатковуються в Італії

Коли засновник або бенефіціари зберігають повноваження, що позбавляють довірчого власника незалежності: наприклад, право відкликати траст, вільно змінювати бенефіціарів, давати обов’язкові вказівки чи замінювати довірчого власника, або коли довірчий власник не може діяти без їхньої згоди. У таких випадках Agenzia delle Entrate розглядає траст як підставну конструкцію: доходи та активи відносяться до особи, яка їх контролює, і відокремлення майна для податкових цілей також втрачається. Роз’яснення останніх років показують, що результат часто залежить від окремих положень установчого акта трасту, зокрема повноважень протектора, тому їх слід ретельно формулювати. Докладніше: Трасти: як вони працюють і оподатковуються в Італії

Вони залежать від відносин між спадкодавцем або дарувальником і бенефіціаром (D.Lgs. 346/1990): 4% для подружжя та родичів по прямій лінії з вартості понад 1 млн євро на кожного бенефіціара; 6% для братів і сестер — понад 100 000 євро; 6% без неоподатковуваного мінімуму для інших родичів до четвертого ступеня та свояків до третього; 8% в усіх інших випадках. Для осіб із тяжкою інвалідністю неоподатковуваний мінімум становить 1,5 млн євро. Щодо спадщин, відкритих з 2025 року, податок обчислюється спадкоємцями самостійно. Деякі активи, наприклад контрольні частки, що переходять до нащадків і подружжя, можуть звільнятися від податку. Докладніше: Сімейний холдинг і передача бізнесу спадкоємцям

З 2025 року, після того як D.Lgs. 139/2024 змінив art. 3(4-ter) D.Lgs. 346/1990, звільнення для передання нащадкам і подружжю розрізняє три випадки: для підприємств отримувач має продовжувати діяльність п’ять років; для компаній — набути або зміцнити контроль (ст. 2359(1)(1) Цивільного кодексу) і зберігати його п’ять років; для товариств достатньо зберегти частки. Нова редакція прямо не вимагає провадження підприємницької діяльності, але Agenzia delle Entrate поки не зайняла чіткої позиції щодо суто пасивних холдингів. Тому застосовність звільнення до холдингів і часток в іноземних компаніях слід оцінювати в кожному конкретному випадку, можливо через запит про роз’яснення. Докладніше: Сімейний холдинг і передача бізнесу спадкоємцям

Внесення до холдингу за правилом «контрольованої реалізації» (art. 177(2) TUIR) не породжує приросту капіталу, якщо холдинг відображає частки за податковою вартістю учасників. Якщо потім даруються частки некотированого холдингу, податок на дарування обчислюється виходячи з його балансового чистого капіталу (art. 16 D.Lgs. 346/1990), який може бути нижчим, ніж у внесених компаній. У роз’ясненні № 42 від 18 лютого 2026 року, що стосувалося дарування голої власності на неконтрольну частку, оподатковуваного в загальному порядку, Agenzia delle Entrate визнала цю економію неправомірною, але виключила зловживання правом, оскільки операція не була позбавлена економічної сутності: вона мала на меті створення сімейної групи з узгодженим управлінням компаніями. У роз’ясненні № 115 від 4 червня 2026 року, навпаки, аналогічну операцію було визнано зловживанням: новий холдинг було поставлено над уже наявним сімейним холдингом без суттєвих неподаткових причин. Щодо звільнення за art. 3(4-ter) D.Lgs. 346/1990, роз’яснення № 152 від 31 липня 2026 року уточнило, що внесення до холдингу часток, отриманих із застосуванням звільнення, не є автоматичною підставою для втрати пільги за умови, що обдаровуваний зберігає контроль над холдингом, а через нього — над компанією протягом потрібного строку. Значення, отже, мають реальні та задокументовані цілі. Докладніше: Сімейний холдинг і передача бізнесу спадкоємцям

Приріст капіталу від продажу, обміну чи погашення криптоактивів та інші доходи від них належать до інших доходів (art. 67(1)(c-sexies) TUIR). З 1 січня 2026 року замінний податок становить 33%, тоді як для токенів електронних грошей, номінованих у євро, він залишається 26% (Legge 207/2024, зі змінами, внесеними Legge 199/2025). Криптоактиви мають зазначатися в розділі RW і, якщо вони не зберігаються в італійського посередника, який утримує гербовий збір, оподатковуються податком 0,2% від їхньої вартості. Переоцінка криптоактивів зі сплатою замінного податку була доступна для вартості на 1 січня 2025 року із замінним податком 18%, що сплачувався до 1 грудня 2025 року одноразово або як перший із трьох щорічних внесків; Закон про бюджет на 2026 рік (Legge 199/2025) її не продовжив, і переоцінки криптоактивів на 1 січня 2026 року немає.

Як правило, так, але є два винятки. Якщо компанія є лише ширмою (фіктивне посередництво), окремі належні їй активи зазначаються безпосередньо, ніби ними володів учасник, з IVIE та IVAFE на нерухомість і фінансові активи. Якщо ж компанія перебуває в країні, що не співпрацює, а учасник є її бенефіціарним власником (понад 25%), застосовується наскрізний підхід: вартість інвестицій компанії зазначається пропорційно частці, без IVIE та IVAFE. Країни, що забезпечують обмін інформацією з Італією, наприклад через угоду про уникнення подвійного оподаткування, як-от Швейцарія та ОАЕ, вважаються такими, що співпрацюють.

Холдингова компанія володіє частками в інших компаніях і управляє ними. З податкового погляду дивіденди, отримані італійським корпоративним холдингом, як правило, оподатковуються лише в частині 5% їхньої суми, а приріст капіталу за частками може звільнятися на 95% за виконання вимог participation exemption (art. 87 TUIR). З організаційного погляду холдинг централізує контроль, відокремлює активи від ризиків операційних компаній і готує спадкоємність. Його варто розглядати за наявності кількох операційних компаній, значного реінвестування або груп з іноземними компаніями.

Холдингова компанія може отримувати дивіденди від дочірніх компаній зі зниженим оподаткуванням (95% виключається), реінвестувати їх у групі та централізувати фінансування й послуги. Через податкову консолідацію (ст. 117 і наст. TUIR) прибутки та збитки італійських дочірніх компаній можуть взаємно зараховуватися. Кожне рішення повинно мати реальні ділові та організаційні причини: операції без економічної сутності можуть бути оскаржені як зловживання правом (art. 10-bis Legge 212/2000). Слід також враховувати поточні витрати на утримання структури та вплив на остаточне оподаткування учасників — фізичних осіб.

У багатьох випадках так. Внесення до холдингу контрольних часток або, за певних умов, суттєвих часток може користуватися режимом «контрольованої реалізації» (art. 177(2) і (2-bis) TUIR): приріст капіталу визначається виходячи з вартості, яку холдинг присвоює часткам, і може бути нульовим. Податково нейтральні режими є також для поділів і внесення підприємства (ст. 173 і 176 TUIR). Умови було змінено податковою реформою 2024 року, і їх слід перевіряти щодо конкретного випадку разом із діловими причинами операції. Докладніше: Сімейний холдинг і передача бізнесу спадкоємцям

Чистий (або пасивний) холдинг лише володіє частками й управляє ними. Фінансовий холдинг також провадить фінансову діяльність для компаній групи, наприклад позики чи централізоване казначейство; змішаний (або промисловий) холдинг поєднує управління частками з операційною діяльністю чи послугами для дочірніх компаній. Це розрізнення має податкові наслідки, наприклад для IRAP і для вирахування процентних витрат (art. 162-bis TUIR), і регуляторні наслідки: фінансова діяльність щодо необмеженого кола осіб зарезервована за уповноваженими посередниками. Форма має відображати функції, які холдинг фактично виконуватиме.

Компанія стає платником податків у новій державі. В Італії застосовується податок на вихід (art. 166 TUIR, з 2027 року — art. 193 D.Lgs. 117/2026) на нереалізований приріст капіталу за активами, що не залишаються в італійському постійному представництві; сплата п’ятьма частинами можлива лише в разі переїзду до держав ЄС або ЄЕЗ із належним обміном інформацією. Якщо за кордоном немає реального управління, компанію все одно можуть визнати італійським резидентом («esterovestizione» — фіктивне іноземне резидентство) зі стягненням податків, процентів і штрафів. Докладніше: Податкове резидентство: Італія та ОАЕ

З 2024 року компанія є резидентом Італії, якщо протягом більшої частини податкового року її зареєстрований офіс, місце фактичного управління (де ухвалюються стратегічні рішення) або поточне управління перебувають в Італії (art. 73 TUIR, у редакції D.Lgs. 209/2023). Значення має те, де рішення ухвалюються фактично, а не лише де формально засідає рада директорів. Типовий випадок — іноземна компанія, директори чи контролюючі учасники якої живуть і працюють в Італії. Докладніше: Податкове резидентство: Італія та ОАЕ

Може бути. Згідно з art. 167 TUIR, дохід іноземної дочірньої компанії відноситься до італійського учасника, якщо її ефективне оподаткування низьке і понад третину її доходу є «пасивним» або отримано від внутрішньогрупових послуг із низькою доданою вартістю, якщо тільки вона не провадить реальної економічної діяльності. Оподаткування не вважається низьким, якщо фінансова звітність дочірньої компанії пройшла аудит і сертифікована, а її ефективна ставка податку за даними бухгалтерського обліку становить щонайменше 15%; якщо звітність не сертифікована або ставка нижча за 15%, перевіряється, чи становить її ефективне оподаткування менше половини італійської ставки (art. 167(4)(a) TUIR, у редакції Decreto-Legge 84/2025). З огляду на корпоративний податок ОАЕ 9% і режими вільних зон ця перевірка потребує уважності. Пункт 4-ter, викладений у новій редакції Decreto-Legge 84/2025, дає контролюючому учасникові змогу обрати сплату суми, що дорівнює 15% бухгалтерського чистого прибутку дочірньої компанії; порядок установлено розпорядженням Agenzia delle Entrate № 106520 від 31 березня 2026 року. Докладніше: Податкове резидентство: Італія та ОАЕ

Коли підприємство-нерезидент має в Італії постійне місце діяльності (офіс, філію, будівельний майданчик понад певний строк) або діє через особу, яка зазвичай укладає договори від його імені (art. 162 TUIR та угоди про уникнення подвійного оподаткування). У такому разі дохід, що відноситься до Італії, оподатковується тут, з обов’язками щодо обліку та подання декларацій. Ризик стосується, наприклад, менеджерів чи агентів, які постійно працюють в Італії на іноземні компанії, зокрема віддалено. Його слід оцінювати разом з угодою з державою компанії.

Це аналіз податкового становища компанії перед придбанням, інвестицією, злиттям або переданням наступному поколінню. Вивчаються податкові декларації, платежі, спори, трансфертне ціноутворення, минулі екстраординарні операції та податкові атрибути, що передаються (збитки, кредити). Результат — перелік ризиків з оцінкою їхнього впливу, який використовується для переговорів щодо ціни, запевнень і відшкодувань у договорі або для усунення проблем до операції.

За загальним правилом злиття та поділи податково нейтральні для цілей податку на доходи (ст. 172 і 173 TUIR): вони не породжують приросту капіталу, але активи зберігають попередню податкову вартість. Внесення підприємства нейтральне згідно з art. 176 TUIR з можливістю підвищити вартість шляхом сплати замінного податку; внесення часток регулюється ст. 175 і 177. Як і раніше, слід оцінити непрямі податки, перенесення збитків, можливе зловживання правом і, для транскордонних операцій, правила податку на вихід.

Так, з обмеженнями. Згідно з art. 172(7) TUIR, збитки компаній, що беруть участь у злитті, можуть переноситися лише в межах їхнього чистого капіталу, з особливими правилами для недавніх внесків, і лише якщо компанія проходить «тест на життєздатність» (виручка та витрати на персонал вищі за 40% від середнього значення за два попередні роки). Правила було змінено D.Lgs. 192/2024, і вони застосовуються також до надлишкових процентних витрат. Якщо обмеження не дотримано, можна подати запит про роз’яснення з проханням не застосовувати їх.

Це залежить від цілей. В операції з активами (купівля підприємства) покупець відображає активи за сплаченою ціною і може їх амортизувати, але сплачує реєстраційний податок; продавець оподатковується з приросту капіталу. В операції з частками податкова вартість активів не змінюється, а минулі податкові зобов’язання залишаються в компанії, тому важливі due diligence та запевнення; продавець — юридична особа може скористатися participation exemption. Порівняння має ґрунтуватися на цифрах і договірних умовах операції.

Творці контенту, інфлюенсери, розробники та інші цифрові фахівці, які працюють на регулярній основі, мають зареєструватися як платники ПДВ і обрати правильну кваліфікацію: самостійна діяльність чи підприємництво, з наслідками для податків і соціальних внесків. За виручки до 85 000 євро та виконання вимог може бути доступний спрощений режим (regime forfetario). Слід також ураховувати ПДВ на винагороди від іноземних платформ, оплату в натуральній формі та, для тих, хто працює за кордоном, податкове резидентство. З 2025 року для інфлюенс-маркетингу існує спеціальний код діяльності ATECO (73.11.03); творці контенту можуть підпадати під різні коди залежно від діяльності.

Акціонерні товариства (S.p.A.) завжди зобов’язані проходити аудит. Товариства з обмеженою відповідальністю (S.r.l.) мають призначити контрольний орган або аудитора, якщо вони складають консолідовану звітність, контролюють компанію, що підлягає аудиту, або два роки поспіль перевищують хоча б один із лімітів ст. 2477 Цивільного кодексу: активи 4 млн євро, виручка 4 млн євро, у середньому 20 працівників. Аудитор має бути внесений до Реєстру аудиторів (Registro dei Revisori Legali).

Для контрольних часток режим вважається пільговим, якщо ефективна ставка податку дочірньої компанії становить менше половини італійської (art. 47-bis TUIR); спрощений тест, що проходиться за ефективної ставки за даними бухгалтерського обліку щонайменше 15%, застосовується лише якщо фінансова звітність дочірньої компанії пройшла аудит і сертифікована (art. 167(4)(a) TUIR, на яку посилається art. 47-bis). Для неконтрольних часток ураховується номінальна ставка. У цих випадках дивіденди оподатковуються повністю, а не лише в частині 5%. Якщо доведено, що дочірня компанія провадить реальну економічну діяльність із персоналом, обладнанням і приміщеннями, оподатковувана частина знижується до 50%; якщо доведено, що від самого початку дохід до цієї країни не переміщувався, знову застосовується загальний режим. Докази можна надати через запит про роз’яснення або в податковій декларації.

Legge 199/2025 передбачав, що з 2026 року виключення 95% для корпоративних дивідендів і приросту капіталу застосовуватиметься лише до часток щонайменше 5% або з податковою вартістю щонайменше 500 000 євро. Ці пороги було скасовано зі зворотною силою з 1 січня 2026 року art. 11 Decreto-Legge 38/2026, перетвореного на Legge 88/2026: для компаній, отже, знову застосовується попередній режим із виключенням 95% для дивідендів і, за виконання вимог participation exemption, для приросту капіталу. Для фізичних осіб зберігається можливість переоцінки вартості часток із замінним податком 21%.

Це різні претензії з різними наслідками. У претензії щодо резидентства (esterovestizione) податкові органи стверджують, що компанія, заснована за кордоном, є резидентом Італії, оскільки місце її фактичного або поточного управління перебуває тут (art. 73 TUIR): компанія оподатковується в Італії з усіх своїх доходів. У претензії щодо підставної особи стверджується, що компанія є лише ширмою і дохід фактично належить учасникові — фізичній особі, яка має декларувати його як власний. В обох випадках важить сутність: хто ухвалює рішення, де, якими засобами та з якою самостійністю. Корпоративна документація, що відповідає фактичній діяльності, — перша лінія захисту. Докладніше: Податкове резидентство: Італія та ОАЕ

Так, доки не доведено інше. Art. 73(5-bis) TUIR презюмує італійське резидентство іноземних компаній і структур, що володіють контрольними частками в італійських компаніях, якщо вони контролюються, зокрема опосередковано, резидентами Італії або управляються радою, що складається переважно з резидентів. Презумпція перекладає на платника податків тягар доведення того, де фактично ухвалюються стратегічні рішення і де здійснюється поточне управління: де проводяться засідання, які резидентство та фактична роль директорів, ресурси й персонал холдингу. Питання часто стосується осіб, які переїжджають за кордон і зберігають італійські компанії. Докладніше: Податкове резидентство: Італія та ОАЕ

Застосовується art. 166-bis TUIR — так званий податок на в’їзд (entry tax). Якщо бізнес прибуває з держави — члена ЄС або країни, що забезпечує належний обмін інформацією, передані активи та зобов’язання приймаються в Італії за ринковою вартістю за умови, що її визначено за критеріями трансфертного ціноутворення. В інших випадках ринкова вартість визнається, лише якщо її погоджено з Agenzia delle Entrate через міжнародну угоду (international ruling); інакше застосовується найменша з вартості придбання, балансової та ринкової вартості. Для значних операцій звіт про оцінку допомагає документально підтвердити вихідну вартість відповідно до даних, задекларованих у країні походження.

Art. 6 D.Lgs. 209/2023 передбачає для діяльності, перенесеної до Італії з-поза меж ЄС та ЄЕЗ, виключення 50% доходу від повернутої діяльності за податковий рік перенесення та п’ять наступних років. Пільга застосовується також для цілей IRAP і підлягає поверненню разом із процентами на несплачений податок, якщо протягом п’яти податкових років після завершення режиму (десяти для великих підприємств) діяльність знову переноситься з Італії, навіть частково. Діяльність, що провадилася в Італії протягом 24 місяців до перенесення, виключається. Стимул потребує дозволу Європейської комісії: станом на червень 2026 року дозволу ще не було надано, і уряд розглядав зміни до заходу. Перш ніж на нього розраховувати, слід перевірити його фактичну доступність і порядок застосування, зокрема обсяг повернення, щодо конкретного випадку.

Ні. D.Lgs. 87/2024 знизив багато адміністративних штрафів: наприклад, за недостовірну податкову декларацію тепер стягується 70% від донарахованого податку (раніше від 90% до 180%), а за неподання — 120%. Проте нові заходи застосовуються лише до порушень, учинених з 1 вересня 2024 року. 2025 року Касаційний суд підтримав цей вибір, зазначивши, що для податкових штрафів принцип сприятливішого режиму діє в межах, установлених законодавцем; утім, питання залишається дискусійним. Тому під час перевірок минулих років застосовуються попередні штрафи з урахуванням результатів можливих механізмів урегулювання.

Федеральний корпоративний податок (Федеральний декрет-закон № 47/2022) застосовується до фінансових років, що починаються 1 червня 2023 року або пізніше. Ставка становить 0% для оподатковуваного доходу до 375 000 AED і 9% для перевищення. Дивіденди та приріст капіталу за частками звільняються, якщо частка становить щонайменше 5%, утримується щонайменше дванадцять місяців і дочірня компанія оподатковується податком щонайменше 9%, з деякими винятками. ОАЕ не стягують податку біля джерела з дивідендів, процентів і роялті, що виплачуються за кордон. Великі багатонаціональні групи також оподатковуються внутрішнім мінімальним додатковим податком 15%. Для вільних зон, малого бізнесу та фондів діють особливі правила.

В ОАЕ немає податку на доходи фізичних осіб: заробітна плата, доходи від особистих інвестицій і орендна плата за нерухомість в особистій власності не оподатковуються. Фізична особа підпадає під корпоративний податок, лише якщо провадить в ОАЕ підприємницьку чи професійну діяльність з оборотом понад 1 млн AED за календарний рік (Рішення Кабінету міністрів № 49/2023). Застосовуються ПДВ, як правило за ставкою 5%, а також деякі непрямі податки та акцизи. Тому для італійця, який переїхав, головне питання — чи витримує іноземне резидентство перевірку з боку Італії, а не місцеве податкове навантаження.

Лише якщо вона має статус «кваліфікованої особи вільної зони» (qualifying free zone person) і лише щодо кваліфікованого доходу. Основні умови: достатня економічна сутність у вільній зоні (персонал, приміщення, витрати), дохід від кваліфікованої діяльності або від осіб вільної зони, дотримання правил трансфертного ціноутворення, аудована фінансова звітність і відсутність вибору загального режиму. Некваліфікований дохід допускається в межах порогу de minimis, що дорівнює меншій із величин: 5% загальної виручки або 5 млн AED. Якщо якусь умову не виконано, компанія оподатковується за ставкою 9% за цей період і чотири наступні. Тому самої лише реєстрації у вільній зоні недостатньо.

Це факультативний режим, що дає змогу резидентам із виручкою не більше 3 млн AED у податковому періоді та попередніх періодах вважатися такими, що не мають оподатковуваного доходу. Спочатку він був обмежений періодами, що закінчуються не пізніше 31 грудня 2026 року; Рішення міністра № 131/2026 продовжило його на періоди, що закінчуються не пізніше 31 грудня 2029 року. Кваліфіковані особи вільних зон і учасники великих багатонаціональних груп виключені, а органи влади можуть оскаржити штучне дроблення бізнесу з метою залишатися нижче порогу. Реєстрація та щорічна декларація, як і раніше, обов’язкові.

Так, через внутрішній мінімальний додатковий податок (Domestic Minimum Top-up Tax), запроваджений Рішенням Кабінету міністрів № 142/2024 для фінансових років, що починаються 1 січня 2025 року або пізніше. Він застосовується до структур в ОАЕ багатонаціональних груп із консолідованою виручкою щонайменше 750 млн євро принаймні у двох із чотирьох попередніх років: якщо ефективна ставка податку в ОАЕ нижча за 15%, різниця стягується на місці. Для цих груп ставка 9% і режими вільних зон самі по собі більше не забезпечують нижчого рівня оподаткування. Менші підприємства й надалі підпорядковуються загальним правилам корпоративного податку.

Не для останніх фінансових років. Правила про економічну присутність (Economic Substance Regulations), запроваджені 2019 року й пов’язані з виключенням ОАЕ з переліку ЄС юрисдикцій, що не співпрацюють у податкових цілях, було змінено Рішенням Кабінету міністрів № 98/2024, яке скасувало пов’язані з ними обов’язки (повідомлення та звіти) для фінансових років, що закінчуються після 31 грудня 2022 року. Проте економічна сутність залишається вирішальною з інших причин: це умова режиму вільних зон, італійські податкові органи оцінюють її у справах про резидентство, підставних осіб і дивіденди з країн із низьким оподаткуванням, а угоди вимагають її для надання пільг. Тому персонал, приміщення та рішення, що ухвалюються в ОАЕ, і надалі слід документувати.

Фонди, створені в ADGM, DIFC або RAK ICC, є юридичними особами й у принципі оподатковуються корпоративним податком. Проте стаття 17 Федерального декрету-закону № 47 від 2022 року дає сімейним фондам змогу звернутися до Федеральної податкової адміністрації з проханням вважати їх податково прозорими, якщо вони управляють активами в інтересах визначених або визначуваних фізичних осіб (чи суспільно корисних організацій), не провадять підприємницької діяльності й не мають ухилення від податків основною метою; додаткові умови встановлено Рішенням міністра № 261 від 2024 року. Для італійських цілей за відсутності конкретних офіційних роз’яснень кваліфікацію слід вивчати в кожному конкретному випадку: залежно від повноважень засновника та прав бенефіціарів фонд може розглядатися як траст, як іноземна структура або як підставна конструкція. У гру вступають також декларування RW і податок на спадщину. Докладніше: Фонди ОАЕ та Ліхтенштейну

Федеральний декрет-закон № 20/2025 змінив Закон про комерційні компанії, запровадивши, серед іншого: класи акцій з різними економічними правами та правами голосу, спрощене перетворення між організаційно-правовими формами, оцінку негрошових внесків кваліфікованими оцінювачами, визнання положень drag-along і tag-along та приватне розміщення для приватних акціонерних товариств. Реформа також спрощує переведення компаній між материковою частиною (mainland) і вільними зонами. Для італійських груп та інвесторів ці зміни розширюють можливості структурування, але кожна операція має бути узгоджена з її податковими наслідками в Італії, наприклад щодо резидентства, внесків і податкової вартості.

Такий очікуваний напрям. 21 липня 2025 року ОАЕ підписали багатосторонню угоду компетентних органів щодо Рамкової програми ОЕСР зі звітності про криптоактиви (CARF): постачальники послуг у сфері криптоактивів мають збирати дані клієнтів з 1 січня 2027 року, а перший обмін інформацією очікується 2028 року. В ЄС аналогічні правила діють з 2026 року на підставі директиви DAC8. Для резидентів Італії криптоактиви, що зберігаються в ОАЕ, у будь-якому разі мають зазначатися в розділі RW і оподатковуватися в Італії: автоматичний обмін лише полегшить органам влади виявлення можливих упущень.

Крім угоди з ОАЕ, діють угоди з Кувейтом (з 1993 року), Оманом (з 2002 року), Саудівською Аравією (з 2009 року) та Катаром (з 2011 року); чинної угоди з Бахрейном, імовірно, немає. Місцеві податкові системи значно відрізняються: наприклад, у Саудівській Аравії компанії оподатковуються податком на доходи щодо частки, що припадає на учасників, які не є громадянами Саудівської Аравії чи країн РСАДПЗ, і закятом (zakat) щодо частки саудівських учасників та учасників із країн РСАДПЗ. Тому для операцій та інвестицій у регіоні резидентство, постійне представництво, податки біля джерела та доступ до пільг за угодами слід перевіряти в кожному конкретному випадку.

З 2024 податкового року Швейцарія більше не входить до переліку Міністерського декрету від 4 травня 1999 року, бувши виключеною з нього Декретом від 20 липня 2023 року: громадянин Італії, який переїжджає туди, більше не вважається таким, що зберіг резидентство в Італії згідно з art. 2(2-bis) TUIR. Загальні критерії art. 2 TUIR (місце проживання, доміцилій і присутність протягом більшої частини року) і надалі застосовуються. У випадках подвійного резидентства для застосування критеріїв угоди між Італією та Швейцарією (постійне житло, центр життєвих інтересів, звичайне місце перебування) потрібні конкретні докази справжнього переїзду. Угода також передбачає для осіб, які переїжджають на постійній основі, поділ року переїзду. У Швейцарії оподаткування залежить від кантону та від таких режимів, як паушальне оподаткування за витратами (lump-sum taxation), доступне лише тим, хто там не працює. Докладніше: Перенесення податкового резидентства з Італії за кордон

Виплати першої (AVS/AI) та другої (професійне пенсійне забезпечення LPP) опор, які отримують резиденти Італії, оподатковуються замінним податком 5%. Раніше утримання 5% застосовувалося, лише якщо виплати проходили через італійського посередника; згідно із Законом про бюджет на 2023 рік (Legge 197/2022) податок 5% застосовується й тоді, коли виплати отримано безпосередньо й задекларовано в податковій декларації. Норма має зворотну силу з 2015 року, але не дає змоги повернути вже сплачений податок. Такий самий режим застосовується до деяких пенсійних виплат із Князівства Монако. Третя опора підпорядковується іншим правилам.

Монако не стягує податку на доходи з фізичних осіб — резидентів, за винятком особливих правил для громадян Франції, і не оподатковує особисті дивіденди та приріст капіталу. Проте для Італії Князівство входить до переліку Міністерського декрету від 4 травня 1999 року, тому громадянин Італії, який переїжджає туди, і далі вважається резидентом, доки не доведено інше. Угоди про уникнення подвійного оподаткування між Італією та Монако немає. Проте угода про обмін податковою інформацією, підписана 2015 року й чинна з 2017 року (Legge 231/2016), містить у ст. 12 критерії розв’язання подвійного резидентства, аналогічні ст. 4 Моделі ОЕСР; як вони застосовуються на противагу презумпції, не визначено. Фактичне житло, фізичну присутність, родинні та економічні інтереси слід документувати з особливою ретельністю. Докладніше: Податкове резидентство: Італія та ОАЕ

З 6 квітня 2025 року Велика Британія скасувала режим resident non-domiciled. Британський податок на спадщину тепер також ґрунтується на резидентстві: будь-яка особа, яка була резидентом Великої Британії щонайменше 10 із попередніх 20 податкових років, оподатковується ним щодо свого майна в усьому світі. Після від’їзду обов’язок зберігається від 3 до 10 податкових років залежно від кількості років британського резидентства за попередні 20 податкових років: 3 роки для тих, хто був резидентом від 10 до 13 років, ще один рік за кожен додатковий рік резидентства, до 10 років для тих, хто був резидентом усі 20 років. Тому особи, які переїжджають до Італії, можливо в межах режиму для нових резидентів, мають узгоджувати італійський податок із британським. Конвенція між Італією та Великою Британією 1966 року застосовується лише в разі смерті, а не до прижиттєвих дарувань, і розподіляє активи на підставі доміцилію за загальним правом без урахування нових правил довгострокового резидентства: тому їхню взаємодію слід перевіряти в кожному конкретному випадку.

Так. Крім звичайного податку на майно, Іспанія стягує тимчасовий податок солідарності на великі статки, продовжений без дати завершення: він застосовується до чистих статків понад 3 млн євро з неоподатковуваним мінімумом 700 000 євро та ставками від 1,7% до 3,5%. Нерезиденти оподатковуються ним щодо активів, що перебувають в Іспанії. В Італії та сама нерухомість оподатковується IVIE, проти якого можна зарахувати податок на майно, сплачений у країні розташування об’єкта, у межах належного IVIE. Регіональні правила Іспанії та володіння через компанію можуть суттєво змінити результат.

Згідно з режимом participation exemption, дивіденди та ліквідаційні виплати звільняються, якщо холдинг безперервно щонайменше дванадцять місяців володіє прямою часткою щонайменше 10% або вартістю придбання щонайменше 1,2 млн євро; для приросту капіталу поріг вартості становить 6 млн євро. За тих самих умов не застосовується люксембурзький податок біля джерела 15% на дивіденди, що виплачуються холдингу. Люксембурзька судова практика уточнила, що внески на «рахунок 115», тобто внески без випуску нових акцій, не враховуються у вартості частки для цих порогів. Для італійського учасника ключовими залишаються економічна сутність, резидентство холдингу та правила щодо дивідендів.

Директива про материнські та дочірні компанії (2011/96/EU), імплементована в Італії art. 27-bis D.P.R. 600/1973, дає змогу не утримувати податок із дивідендів, що виплачуються материнській компанії з ЄС, яка володіє щонайменше 10% щонайменше один рік і оподатковується податком у своїй державі. Проте директива містить антизловживальне застереження. У рішенні від 3 квітня 2025 року (справа C-228/24) Суд ЄС уточнив, що у звільненні може бути відмовлено, навіть якщо компанія не є простою транзитною ланкою, але лише якщо конструкція не є справжньою і спрямована на отримання податкової переваги всупереч цілям директиви, з оцінкою всієї діяльності компанії та відповідних податкових ставок.

Пропозиція, представлена Європейською комісією у грудні 2021 року, передбачала мінімальні індикатори економічної сутності для компаній із переважно пасивним доходом і втрату пільг за угодами та директивами для компаній без сутності. У червні 2025 року Рада констатувала, що роботу над пропозицією продовжено не буде, а Комісія у своїй робочій програмі на 2026 рік оголосила про її відкликання; станом на жовтень 2026 року відкликання, імовірно, не опубліковано в Офіційному віснику ЄС. Проте питання економічної сутності залишається актуальним: податкові органи й надалі спираються на антизловживальні застереження директив і угод, на національні правила щодо резидентства іноземних компаній і підставних осіб, а також на практику Суду ЄС щодо несправжніх конструкцій.

Директива (ЄС) 2022/2523, імплементована в Італії D.Lgs. 209/2023, охоплює групи з консолідованою виручкою щонайменше 750 млн євро принаймні у двох із чотирьох попередніх років. Якщо ефективна ставка податку в країні нижча за 15%, сплачується додатковий податок: внутрішній мінімальний податок і правило включення доходу застосовуються з 2024 року, правило про недостатньо оподатковуваний прибуток — з 2025 року. У січні 2026 року ОЕСР схвалила пакет, який, серед іншого, визнає систему «side-by-side» для груп, кінцева материнська організація яких перебуває в країні з «кваліфікованим режимом side-by-side»; у повідомленні від 12 січня 2026 року Європейська комісія вказала, як він застосовується в ЄС у межах чинної директиви. В Італії D.Lgs. 148/2026 (ст. 11) запровадив нові режими в art. 39-bis D.Lgs. 209/2023, застосовні за вибором до фінансових років, що починаються 1 січня 2026 року або пізніше: за кваліфікованого режиму side-by-side додаткові податки за правилом включення доходу та правилом про недостатньо оподатковуваний прибуток знижуються до нуля, а внутрішній мінімальний податок і надалі застосовується. Деталі залишено на розсуд декрету міністра економіки та фінансів, який має бути виданий протягом 90 днів з 12 серпня 2026 року і станом на 24 жовтня 2026 року ще не опублікований. Наслідки для окремих груп слід перевіряти в кожному конкретному випадку.

Директива (ЄС) 2023/2226, транспонована в Італії D.Lgs. 194/2025, поширює автоматичний обмін інформацією на криптоактиви: з 1 січня 2026 року постачальники послуг мають збирати дані про клієнтів та операції, які надсилатимуться податковим органам держав резидентства, а перший обмін очікується 2027 року. Директива також посилює правила щодо іноземного ідентифікаційного номера платника податків, що включається до звітів, і включає до обміну деякі транскордонні податкові роз’яснення, що стосуються заможних фізичних осіб. Тому для резидентів Італії ще важливіше, щоб розділ RW відповідав інформації, отриманій з-за кордону.

18 березня 2026 року Європейська комісія запропонувала «EU Inc.» — факультативну форму товариства з обмеженою відповідальністю, що регулюється єдиними правилами в усьому Союзі (так званий «28-й режим»). Пропозиція передбачає швидку онлайн-реєстрацію, відсутність мінімального капіталу, бездокументарні частки, цифрові процедури ухвалення рішень учасниками та європейську програму опціонів на акції. Проте EU Inc. не запроваджує спільної податкової системи: національні правила щодо податкового резидентства, постійного представництва та розподілу доходу й надалі застосовуються. Пропозиція, що є регламентом, потребує схвалення Європейським парламентом і Радою; під час її представлення Комісія прагнула досягти угоди до кінця 2026 року. 23 жовтня 2026 року Рада ухвалила свою переговорну позицію; Європейський парламент своєї ще не ухвалив, і переговори між двома інституціями можуть розпочатися лише після цього.

Трансфертне ціноутворення стосується цін і умов операцій між компаніями групи, які є резидентами різних країн: продаж товарів, послуги, роялті, позики, гарантії. Згідно з art. 110(7) TUIR вони мають відповідати тим, які погодили б незалежні підприємства за порівнянних обставин (принцип «витягнутої руки», arm's length). Правило застосовується до транскордонних операцій з асоційованими підприємствами; настанови щодо застосування містяться в Міністерському декреті від 14 травня 2018 року, який відсилає до Настанов ОЕСР. Докладніше: Трансфертне ціноутворення в Італії

Документація не є обов’язковою, але, як правило, корисна для італійських компаній із транскордонними внутрішньогруповими операціями. Якщо компанія готує Masterfile та локальну документацію відповідно до розпорядження Agenzia delle Entrate від 23 листопада 2020 року і повідомляє про це в податковій декларації, штраф за недостовірну декларацію в разі коригування цін не застосовується (art. 1(6) D.Lgs. 471/1997): це і є «захист від штрафів» (penalty protection). Донарахований податок і проценти, як і раніше, підлягають сплаті. Без належної документації штраф за недостовірну декларацію становить 70% від донарахованого податку (мінімум 150 євро) для порушень з 1 вересня 2024 року. Докладніше: Трансфертне ціноутворення в Італії

Masterfile описує групу: структуру, діяльність, ланцюг створення вартості, нематеріальні активи, внутрішньогрупове фінансування, політику трансфертного ціноутворення та угоди з податковими органами. Локальна документація (Documentazione nazionale) описує італійську компанію: організацію, діяльність, операції з афілійованими особами, аналіз порівнянності та функціональний аналіз, обраний метод і результати, з додатками, як-от внутрішньогрупові договори та угоди про ціноутворення. Обидві відповідають структурі розпорядження від 23 листопада 2020 року відповідно до Настанов ОЕСР. Докладніше: Трансфертне ціноутворення в Італії

Вона має бути складена італійською мовою (Masterfile може бути англійською), готуватися за кожен податковий рік і підписуватися законним представником або уповноваженою особою електронним підписом із позначкою часу до строку подання податкової декларації. Її потрібно надати органам протягом 20 днів із моменту запиту, а додаткову інформацію — протягом 7 робочих днів. Малі та середні підприємства (оборот до 50 млн євро, що не входять до більших груп) можуть не оновлювати порівнянні дані протягом двох років, якщо обставини суттєво не змінюються. Докладніше: Трансфертне ціноутворення в Італії

З методів порівнянної неконтрольованої ціни (CUP), ціни перепродажу, «витрати плюс», операційного чистого прибутку (TNMM) і розподілу прибутку обирається найбільш доречний для конкретного випадку. Згідно з Міністерським декретом 2018 року за однакової надійності методів традиційні методи (CUP, ціна перепродажу, «витрати плюс») мають перевагу над TNMM і розподілом прибутку, а серед усіх перевагу має CUP; якщо компанія правильно обрала свій метод, перевірка має ґрунтуватися на цьому методі. Для внутрішньогрупових послуг із низькою доданою вартістю доступний спрощений підхід із націнкою 5% на витрати. Вибір слід обґрунтувати в документації, зокрема причини відмови від інших методів. Докладніше: Трансфертне ціноутворення в Італії

Це аналіз, який виявляє в публічних або комерційних базах даних незалежні компанії чи операції, порівнянні з операціями групи, щоб установити ринковий діапазон цін або маржі. Він охоплює критерії пошуку (галузь, функції, регіон, розмір), обґрунтований відбір порівнянних даних і розрахунок ринкового діапазону. Якщо результат компанії виходить за межі діапазону, Міністерський декрет 2018 року передбачає, що податкові органи коригують його, повертаючи в діапазон, якщо тільки компанія не доведе, що операція все ж відповідає ринковим умовам; декрет не уточнює, до якої точки діапазону здійснюється коригування. Дослідження слід періодично оновлювати. Докладніше: Трансфертне ціноутворення в Італії

Тому що договір — відправна точка аналізу: він визначає послуги, ризики, які несе кожна сторона, ціну чи формулу ціноутворення, умови оплати та коригування. Під час перевірки органи порівнюють договір із фактичною поведінкою компаній; договір, що відповідає реальним функціям і ризикам, полегшує доведення ринкового ціноутворення. Він корисний для централізованих послуг, управлінських винагород, ліцензій на торговельні марки та патенти, позик, гарантій і кеш-пулінгу. Докладніше: Трансфертне ціноутворення в Італії

Agenzia delle Entrate або Guardia di Finanza (фінансова гвардія) запитують документацію, яку потрібно надати протягом 20 днів, і вивчають функціональний аналіз, метод і порівнянні дані. Податковий орган має довести обставини, що свідчать про відхилення від ринкових умов (art. 7(5-bis) D.Lgs. 546/1992); компанія зацікавлена в тому, щоб за допомогою функціонального аналізу та порівнянних даних документально підтвердити відповідність своїх цін принципу «витягнутої руки». До ухвалення рішення про донарахування проводиться попередня змагальна процедура (art. 6-bis Legge 212/2000). Спір може бути врегульований через accertamento con adesione (погоджувальну процедуру) або переданий до податкового суду. Для усунення подвійного оподаткування можна використовувати процедури взаємного узгодження за угодами про уникнення подвійного оподаткування чи правилами ЄС. Докладніше: Трансфертне ціноутворення в Італії

Так, через угоду про ціноутворення (APA) за art. 31-ter D.P.R. 600/1973. Вона може бути односторонньою — лише з Agenzia delle Entrate — або двосторонньою чи багатосторонньою, за участі органів інших держав. Угода заздалегідь установлює методи та критерії на кілька років і знижує ризик спорів; проте вона потребує ретельного аналізу та готовності ділитися інформацією з органами. Докладніше: Трансфертне ціноутворення в Італії

Це звіт, який зобов’язані подавати багатонаціональні групи з консолідованою виручкою щонайменше 750 млн євро в попередньому році (art. 1(145)-(146) Legge 208/2015). За кожною юрисдикцією в ньому зазначаються виручка, прибуток до оподаткування, сплачені та нараховані податки, капітал, працівники та види діяльності. Податкові органи обмінюються ним і використовують його для оцінки ризиків трансфертного ціноутворення. Звіт не замінює Masterfile і локальної документації. Докладніше: Трансфертне ціноутворення в Італії

Так. Разом із корпоративним податком ОАЕ запровадили правила трансфертного ціноутворення, узгоджені з Настановами ОЕСР (ст. 34–36 Федерального декрету-закону № 47/2022): операції з пов’язаними сторонами та пов’язаними особами, як-от учасники та директори, мають відповідати принципу «витягнутої руки». Рішення міністра № 97/2023 вимагає master file і local file від платників податків із виручкою щонайменше 200 млн AED або тих, що входять до багатонаціональних груп із консолідованою виручкою щонайменше 3,15 млрд AED; понад певні пороги разом із декларацією подається також форма розкриття інформації. Тому внутрішньогрупову політику з італійськими компаніями слід узгоджувати з обох боків. Докладніше: Трансфертне ціноутворення в Італії

Тому що дотримання правил трансфертного ціноутворення — одна з умов збереження статусу «кваліфікованої особи вільної зони» та ставки 0% на кваліфікований дохід. Якщо компанія вільної зони продає товари чи послуги італійській компанії групи за неринковими цінами, ризик подвійний: в ОАЕ вона може втратити пільговий режим із наслідками на кілька років; в Італії податкові органи можуть скоригувати ціну, а в серйозніших випадках заявити, що компанія фактично є італійським резидентом або має постійне представництво. Функції, ризики та активи кожної компанії мають відповідати її винагороді та документації, підготовленій в Італії. Докладніше: Трансфертне ціноутворення в Італії

Як призначений судом технічний експерт (CTU) Dottore Commercialista призначається суддею для відповіді на технічні запитання: реконструкція фінансової звітності та податків, оцінка бізнесу чи частки, перевірка коефіцієнта обміну часток, кількісна оцінка збитків. Експерт працює в присутності обох сторін і подає висновок, який суддя оцінює вільно. Як експерт сторони (CTP) Dottore Commercialista допомагає одній зі сторін: стежить за роботою CTU, подає зауваження та документи і допомагає адвокатові з технічних питань, зокрема до початку процесу, підготувавши висновок сторони. Докладніше: Судовий експерт (CTU) та експерт сторони (CTP)

CTU допомагає судді: призначається судом, складає присягу, має бути неупередженим, і сторони можуть заявити йому відвід. CTP — консультант, обраний стороною (ст. 201 Цивільного процесуального кодексу): викладає технічну позицію цієї сторони, бере участь в експертних діях і коментує проєкт висновку CTU. Винагороду CTU встановлює суддя; винагорода CTP погоджується зі стороною. Той самий фахівець не може діяти як CTU і CTP в одній справі. Докладніше: Судовий експерт (CTU) та експерт сторони (CTP)

Dott. Pietro Cumpostu внесений до Реєстру призначуваних судом технічних експертів Міланського суду, цивільна секція, під № 16302. Зазначені сфери: передання підприємств і часток, податкове право, злиття, поділи та перетворення компаній, аудит, оцінка бізнесу та складні портфелі активів. У цих сферах його може бути призначено суддею як CTU або залучено стороною як експерта сторони з дотриманням правил щодо конфлікту інтересів. Докладніше: Судовий експерт (CTU) та експерт сторони (CTP)

Суддя призначає CTU, формулює запитання та встановлює строки; після реформи цивільного процесу 2022 року присягу можна скласти письмовою заявою, поданою в електронному вигляді (ст. 193 Цивільного процесуального кодексу). CTU оголошує про початок експертних дій, збирає документи та зустрічається зі сторонами та їхніми експертами. Потім CTU надсилає проєкт висновку, отримує зауваження сторін і подає остаточний висновок із короткою оцінкою цих зауважень (ст. 195). Суддя може запросити роз’яснення або призначити нову експертизу. Докладніше: Судовий експерт (CTU) та експерт сторони (CTP)

Так. Італійські податкові суди можуть призначити експертизу, коли їм потрібні технічні знання особливої складності (art. 7(2) D.Lgs. 546/1992). З 1 січня 2027 року ця норма міститься в ст. 52 Зведеного закону про податкове правосуддя (D.Lgs. 175/2024). Сторони можуть користуватися допомогою власних технічних експертів. Експертизи поширені у справах щодо трансфертного ціноутворення, оцінки під час екстраординарних операцій і реконструкції виручки та витрат. Докладніше: Судовий експерт (CTU) та експерт сторони (CTP)

Він потрібен, наприклад, у разі негрошових внесків до компаній (ст. 2343 і 2465 Цивільного кодексу), виплати учасникові, що виходить (ст. 2437-ter і 2473), злиттів і поділів, продажу часток чи підприємств, передання бізнесу наступному поколінню та спорів між учасниками чи спадкоємцями. Поширені методи — витратний (майновий), дохідний, змішаний, фінансовий (дисконтовані грошові потоки) та ринковий (мультиплікатори й порівнянні операції). Вибір залежить від бізнесу, доступних даних і мети; сумлінний звіт пояснює свої припущення та перевіряє результати більш ніж одним методом. Докладніше: Судовий експерт (CTU) та експерт сторони (CTP)

Заповніть форму на сторінці контактів, зазначивши тип клієнта, країну резидентства, тему та короткий опис питання; або напишіть на [email protected] чи зателефонуйте за номером, зазначеним на цій сторінці. Після попередньої оцінки з вами зв’яжуться, щоб домовитися про першу зустріч, якщо запит стосується охоплених сфер. Уся отримана інформація розглядається конфіденційно.

Зустрічі можуть відбуватися в офісі за адресою Via Senato 12, Мілан, у приміщенні клієнта або відеозв’язком, зокрема для осіб, які проживають за кордоном, наприклад в Об’єднаних Арабських Еміратах. Консультації проводяться італійською та англійською мовами. Документи й висновки можуть готуватися погодженою мовою; документи, що подаються до італійських податкових органів, як правило, все ж мають бути італійською.

Заможні приватні особи та компанії: італійські й міжнародні компанії, холдингові компанії та сімейні офіси, групи, що працюють у кількох країнах. А також адвокати та сторони, яким потрібен технічний експерт у судовому процесі. Dott. Pietro Cumpostu — Dottore Commercialista (ODCEC Мілана, секція A, № 10013), Revisore Legale (Реєстр аудиторів, № 181662) і призначуваний судом експерт Міланського суду (Реєстр судових експертів, цивільна секція, № 16302), а також партнер Fidinam & Associati Multidisciplinare S.t.A. S.r.l.

Італійські Dottori Commercialisti зобов’язані зберігати професійну таємницю та дотримуватися законодавства про захист даних (GDPR). Тому на сайті не публікуються імена клієнтів і будь-яка інформація, що дає змогу їх ідентифікувати або пов’язати з конкретними дорученнями. Отримані документи та відомості використовуються лише для виконання доручення. Передбачені законом перевірки у сфері протидії відмиванню коштів, як-от ідентифікація клієнта, проводяться на початку відносин.