Перенесення податкового резидентства між Італією та Об’єднаними Арабськими Еміратами

Італійські правила резидентства з 2024 року

З 2024 податкового року art. 2 TUIR визнає резидентом будь-яку особу, яка протягом більшої частини податкового року (183 дні, 184 у високосні роки), з урахуванням неповних днів:

• має місце проживання (residenza) в Італії (звичайне місце перебування в розумінні Цивільного кодексу);
• має місце перебування інтересів (domicilio) в Італії, тобто місце, де переважно зосереджені її особисті та сімейні відносини;
• фізично присутня в Італії.

Критерії є альтернативними: достатньо одного. Реєстрація в італійському реєстрі населення протягом більшої частини року створює презумпцію резидентства, яку можна спростувати. Неповні дні враховуються за законом: Циркуляр Податкового агентства (Agenzia delle Entrate) № 20/E від 4 листопада 2024 року (Circolare n. 20/E) підтверджує, що навіть частина дня, проведена в Італії, вважається днем присутності.

AIRE: обов’язково, але недостатньо

Громадянин Італії, який переїжджає за кордон більш ніж на дванадцять місяців, має зареєструватися в AIRE (реєстрі італійців, які проживають за кордоном) через консульство протягом 90 днів після прибуття. З 2024 року неповідомлення про переїзд може спричинити адміністративний штраф від 200 до 1 000 євро за кожен рік, протягом якого триває порушення (art. 11 L. 1228/1954 — стаття 11 Закону № 1228/1954, у редакції L. 213/2023), якщо тільки воно не становить кримінального правопорушення; фактичну суму слід перевіряти в кожному конкретному випадку.

Реєстрація в AIRE — це формальність обліку населення: сама по собі вона не припиняє італійського податкового резидентства, якщо родина, звичайне житло чи більшість днів залишаються в Італії.

Презумпція в разі переїзду до ОАЕ

ОАЕ включено до Міністерського декрету від 4 травня 1999 року (D.M. 4 maggio 1999). Згідно з art. 2(2-bis) TUIR (з 1 січня 2027 року — стаття 2(3) D.Lgs. 117/2026), яка до видання так і не ухваленого «білого списку» на практиці відсилає до переліку Декрету 1999 року, громадянин Італії, знятий з реєстрації в реєстрі населення, який емігрував до однієї з цих держав, вважається резидентом Італії, якщо не доведено іншого. Тягар доведення переходить на платника податків, який має документально підтвердити фактичний переїзд: житло, проведений час, роботу чи підприємницьку діяльність, сімейні та фінансові зв’язки.

Податкове резидентство в ОАЕ

Згідно з правилами ОАЕ (Постанова Кабінету міністрів № 85 від 2022 року, Cabinet Decision No. 85 of 2022) фізична особа є резидентом, якщо її звичайне чи основне місце проживання та центр особистих і фінансових інтересів перебувають в ОАЕ, або якщо вона присутня в ОАЕ щонайменше 183 дні протягом послідовного 12-місячного періоду, або щонайменше 90 днів, якщо вона має посвідку на проживання (або є громадянином ОАЕ чи держави РСАДПЗ) і має постійне місце проживання, роботу чи бізнес в ОАЕ. Федеральна податкова адміністрація (Federal Tax Authority) видає сертифікат податкового резидентства (Tax Residency Certificate) за поточний або минулі періоди (але не за майбутні) за умови виконання вимог. ОАЕ не оподатковують доходи фізичних осіб від роботи за наймом і доходи від особистих інвестицій; підприємницька діяльність, яку здійснюють фізичні особи, оподатковується корпоративним податком (Corporate Tax) за річного обороту понад 1 млн дирхамів (AED). Ставка корпоративного податку становить 0% до 375 000 дирхамів і 9% понад цю суму; з 2025 року багатонаціональні групи з консолідованою виручкою щонайменше 750 млн євро оподатковуються національним мінімальним додатковим податком 15%.

Податкова угода між Італією та ОАЕ

Угода, підписана в Абу-Дабі 22 січня 1995 року (ратифікована L. 309/1997, чинна з 5 листопада 1997 року), регулює й питання подвійного резидентства. Щоб скористатися угодою, особа має також бути резидентом ОАЕ відповідно до статті 4: на практиці для цього потрібен сертифікат податкового резидентства ОАЕ, виданий для цілей угоди. У разі подвійного резидентства послідовно застосовуються такі критерії: постійне житло, центр життєвих інтересів, звичайне місце перебування, громадянство, взаємоузгоджувальна процедура. Окремі правила:

• приватні пенсії: оподатковуються лише в державі резидентства (стаття 18); державні пенсії регулюються статтею 19 за іншими правилами;
• дивіденди: італійський податок не вище 5% (за частки щонайменше 25%) або 15%;
• відсотки: оподатковуються лише в державі резидентства бенефіціарного власника;
• роялті: утримання в державі джерела до 10%;
• нерухомість: доходи та приріст капіталу оподатковуються за місцем розташування майна.

Компанії: податок на вихід (exit tax) і резидентство

Перенесення податкового резидентства компанії за кордон спричиняє оподаткування нереалізованого приросту вартості активів, не залишених в італійському постійному представництві (art. 166 TUIR; з 1 січня 2027 року — стаття 193 D.Lgs. 117/2026, нового Зведеного закону про податок на доходи). Сплата п’ятьма щорічними частинами допускається лише в разі переїзду до держав ЄС або ЄЕЗ із належним обміном інформацією та сприянням у стягненні; для ОАЕ податок сплачується без розстрочення.

З 2024 року компанія є резидентом Італії, якщо протягом більшої частини року її юридична адреса, місце фактичного управління (стратегічні рішення) або поточне управління перебувають в Італії (art. 73 TUIR). Тому компанія з ОАЕ, фактично керована з Італії, може розглядатися як італійський резидент. Для дочірніх компаній в ОАЕ, що належать італійським учасникам, необхідно також перевірити правила щодо контрольованих іноземних компаній (CFC) (art. 167 TUIR). Пункт 4-ter art. 167 у редакції D.L. 84/2025 (Декрет-закон № 84/2025) дозволяє контролюючому учаснику обрати сплату суми, що дорівнює 15% чистого бухгалтерського прибутку дочірньої компанії; у такому разі її ефективне оподаткування вважається таким, що становить щонайменше 15%; порядок встановлено Розпорядженням Податкового агентства № 106520 від 31 березня 2026 року.

З ОАЕ до Італії: нові резиденти та працівники, які прибувають

Фізичні особи, які переїжджають до Італії після того, як не були резидентами щонайменше дев’ять із попередніх десяти років, можуть обрати замінний податок на іноземні доходи за art. 24-bis TUIR. Закон про бюджет на 2026 рік (L. 199/2025) підвищив його до 300 000 євро на рік (50 000 євро за кожного члена родини) для тих, хто переїжджає з 1 січня 2026 року; 200 000 євро (25 000 євро за кожного члена родини) і надалі застосовуються до переїздів з 11 серпня 2024 року по 31 грудня 2025 року, а 100 000 євро — до раніших переїздів. Режим діє до п’ятнадцяти років і звільняє від звітності про іноземні активи (форма RW), від IVIE (податку на вартість нерухомості за кордоном) та IVAFE (податку на вартість фінансових активів за кордоном), а також від податку на спадщину та дарування щодо іноземних активів. З 1 січня 2027 року art. 24-bis стає статтею 246 D.Lgs. 117/2026.

Особи, які повертаються на роботу до Італії, можуть розглянути режим для працівників, які прибувають (стаття 5 D.Lgs. 209/2023): доходи від роботи за наймом або самостійної діяльності, отримані в Італії, оподатковуються в розмірі 50% їхньої суми (40% за наявності неповнолітніх дітей), до 600 000 євро на рік, для тих, хто не був резидентом у попередні 3 роки (6 або 7 років у разі повернення до того самого роботодавця чи тієї самої групи), має високу кваліфікацію та зобов’язується залишатися щонайменше 4 роки.

Для осіб, які переносять резидентство до Італії з 2027 року, D.L. 38/2026 (перетворений на закон L. 88/2026) забороняє поєднувати режим нових резидентів із режимом для працівників, які прибувають. На переїзди 2024–2026 років заборона не поширюється: ті, хто відповідає вимогам обох режимів, можуть застосовувати їх одночасно.

Поширені помилки

• залишати подружжя та дітей або звичайне житло в Італії;
• перевищувати 183 дні в Італії з урахуванням неповних днів;
• реєструватися в AIRE із запізненням або не зберігати доказів життя в ОАЕ;
• продовжувати керувати компанією з ОАЕ з Італії;
• не брати до уваги exit tax, правила CFC та обов’язки щодо звітності в разі повернення.