Податок на вихід (exit tax) для фізичних осіб в Італії: пропозиція законопроєкту про бюджет на 2027 рік для тих, хто переносить податкове резидентство за кордон

Поточне становище: до 2026 року податку на вихід для фізичних осіб немає

До 31 грудня 2026 року оподаткування під час виходу застосовується лише до осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність: art. 166 D.P.R. 917/1986 (TUIR), яка імплементує статтю 5 Директиви (ЄС) 2016/1164, оподатковує нереалізований приріст вартості активів підприємства, коли резидентство або активи залишають Італію. З 1 січня 2027 року ці самі норми переходять до art. 193 нового Зведеного закону про податок на доходи (D.Lgs. № 117 від 19 червня 2026 року), який замінює TUIR (art. 376 і 377).

Для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності, перенесення резидентства за кордон наразі не є оподатковуваною подією. Податкове агентство Італії (Agenzia delle Entrate) підтвердило це у відповіді на запит № 208 від 14 серпня 2025 року: особа, яка переїжджає за кордон, може зберегти свій рахунок цінних паперів в Італії в режимі «risparmio amministrato», і в разі відмови від цього режиму така відмова «не є оподатковуваною реалізацією приросту вартості». Приріст вартості оподатковується під час продажу активів за правилами для нерезидентів і відповідно до податкової угоди з новою державою резидентства. Загальні правила виїзду з Італії описано в посібнику про перенесення податкового резидентства за кордон.

Пропозиція: стаття 17 законопроєкту про бюджет на 2027 рік і нова стаття 307-bis Зведеного закону про податок на доходи

Стаття 17 законопроєкту про бюджет на 2027–2029 роки, схваленого Радою міністрів 28 жовтня 2026 року (A.C. 3174, внесено до Палати депутатів 30 жовтня 2026 року), має назву «Imposizione in uscita dei soggetti che non esercitano imprese commerciali» («Оподаткування під час виходу осіб, які не здійснюють комерційної діяльності»). Вона додала б до D.Lgs. 117/2026 нову главу VI-bis зі статтею 307-bis, розміщеною одразу після норм про замісний податок на приріст капіталу та інші фінансові доходи (art. 304–307, які з 2027 року відтворюють art. 5–7 D.Lgs. 461/1997).

Згідно з пояснювальною запискою до законопроєкту, мета полягає в тому, щоб «зберегти право Італійської держави на оподаткування фінансових доходів, накопичених у період податкового резидентства в Італії та ще не реалізованих на момент перенесення податкового резидентства за кордон». Щодо порядку застосування текст відсилає до декрету міністра економіки та фінансів (пункт 8 статті 307-bis): забезпечення, повернення та обов’язки щодо звітності значною мірою залежатимуть від цього декрету, який ще не ухвалено.

Хто сплачуватиме податок на вихід: фізичні особи, прості товариства та некомерційні організації

Згідно з внесеним текстом, податок застосовується до фізичних осіб, які переносять податкове резидентство з Італії та були її резидентами щонайменше шість з останніх десяти податкових періодів до переїзду (стаття 307-bis, пункт 1). Пункт 7 поширює його на прості товариства (società semplici) і прирівняні до них утворення, які не здійснюють комерційної діяльності (art. 5 Зведеного закону), а також на некомерційні організації, зазначені в art. 82(1)(c) Зведеного закону (раніше art. 73(1)(c) TUIR). Ця норма прямо охоплює трасти, єдиною або основною метою яких не є комерційна діяльність, а та сама літера включає й інститути спільного інвестування, які, однак, вважаються резидентами, якщо створені в Італії: тому перенесення резидентства трасту за кордон, наприклад шляхом зміни довірчого управителя (trustee), підпадало б під пропозицію. Водночас згідно з art. 82(3) траст, створений у державі, яка не забезпечує належного обміну інформацією, вважається резидентом Італії, доки не доведено інше, якщо щонайменше один засновник і один бенефіціар є резидентами Італії: у таких випадках зміни довірчого управителя може виявитися недостатньо для втрати італійського резидентства. Режим трастів із визначеними бенефіціарами, дохід яких відноситься до бенефіціарів, має бути уточнено в декреті про порядок застосування.

Податок застосовувався б лише за одночасного виконання трьох додаткових умов (стаття 17(2) законопроєкту та стаття 307-bis(2) і (3)):

• втрата податкового резидентства набирає чинності 1 січня 2027 року або пізніше;
• унаслідок переїзду Італія втрачає право на оподаткування відповідних доходів: згідно з пояснювальною запискою, доходи, які Італія може й надалі оподатковувати, зокрема відповідно до застосовної угоди, не оподатковуються;
• загальна ринкова вартість відповідних активів і прав становить щонайменше 800 000 євро на останній день податкового періоду, що передує періоду, з якого втрата резидентства набирає чинності.

Резидентство визначається за весь податковий період (art. 2 Зведеного закону, що відтворює art. 2 TUIR). Тому, як правило, вартість визначалася б на 31 грудня року, що передує першому року, у якому особа вже не є резидентом. Оцінка на 31 грудня 2026 року, отже, стосується лише тих, хто був резидентом більшу частину 2026 року і фізично виїхав у другій половині року, оскільки вони втрачають резидентство з 2027 року; ті, хто за 2026 рік уже не є резидентом, під пропозицію не підпадають. Текст не уточнює, як це правило узгоджується з поділом податкового періоду, передбаченим деякими угодами.

Які активи охоплюються і як працює поріг 800 000 євро

Податок застосовувався б до фінансових «інших доходів» (redditi diversi), перелічених в art. 76(1)(d)–(i) Зведеного закону (наразі art. 67 TUIR):

• кваліфіковані та некваліфіковані частки участі в італійських та іноземних компаніях (акції, частки, права або цінні папери для їх набуття);
• цінні папери, крім товаророзпорядчих, масові сертифікати, паї інвестиційних фондів та інших інститутів спільного інвестування, іноземна валюта і дорогоцінні метали;
• похідні інструменти та строкові контракти;
• відступлення грошових вимог і договорів, що приносять дохід від капіталу;
• криптоактиви.

Нерухомість і грошові кошти на рахунках без валютної складової текстом не охоплюються. Щодо страхових полісів і деяких видів іноземних фондів сферу застосування має бути уточнено в декреті про порядок застосування.

Поріг 800 000 євро стосується загальної вартості відповідних активів, а не суми нереалізованого приросту вартості (пояснювальна записка). Це поріг застосування, а не неоподатковуваний мінімум: у разі його перевищення податок розраховується з усього приросту вартості без звільненої частини. Текст не визначає, як встановлюється ринкова вартість; загальне правило art. 9 Зведеного закону (наразі art. 9 TUIR) відсилає для котируваних цінних паперів до середньої ціни за останній місяць, а для інших часток участі — до відповідної частки чистих активів компанії. Це питання також очікує декрету.

Як розраховуватиметься податок: податкова база, ставка 26% і державні облігації

Податкова база — це сума позитивних різниць між ринковою вартістю кожного активу або права на останній день попереднього податкового періоду та його визнаною податковою вартістю, визначеною згідно з art. 77(7) Зведеного закону (наразі art. 68(6) TUIR). Згідно з внесеним текстом, нереалізовані збитки за окремими активами податкову базу не зменшують.

Ставку в статті 307-bis не зазначено: вона відсилає до «норм, що зазвичай застосовуються до відповідних видів доходів». Для цих доходів це замісний податок за ставкою 26%, передбачений art. 304(1) Зведеного закону, що підтверджує технічна записка. Для італійських державних облігацій і прирівняних до них цінних паперів, а також облігацій держав, які забезпечують належний обмін інформацією, та їхніх територіальних утворень приріст вартості враховується в розмірі 48,08%: результат еквівалентний ставці 12,5%, що застосовується до цих облігацій.

Для активів, отриманих у спадщину, вартістю вважається вартість, визначена або задекларована для цілей податку на спадщину; для активів, отриманих у дар, — вартість дарувальника (art. 77 Зведеного закону). Історична вартість застосовується й до активів, набутих до отримання резидентства в Італії: для фізичних осіб немає правила про вартість під час в’їзду, аналогічного правилу для підприємств (art. 192 Зведеного закону, наразі art. 166-bis TUIR).

Сплата протягом 180 днів або відстрочення з авансом 50% і забезпеченням

Податок підлягав би сплаті протягом 180 днів з дати, з якої втрата резидентства набирає чинності (стаття 307-bis, пункт 4).

Особа, яка переїжджає до держави — члена Європейського Союзу або до держави за межами ЄС, з якою діють угоди, що забезпечують належний обмін інформацією та взаємну допомогу у стягненні податкових вимог, порівнянні з Директивою 2010/24/ЄС, могла б обрати відстрочення за трьох умов:

• сплата авансу в розмірі 50% податку протягом 180 днів;
• надання належного забезпечення, вид і розмір якого визначить декрет;
• відстрочення триває п’ять податкових періодів у разі переїзду в межах Європейського Союзу і десять в інших допустимих випадках.

Текст не передбачає відсотків на відстрочений податок, на відміну від норм для підприємств (art. 193(11) Зведеного закону). У ньому не перелічено держави за межами ЄС, що мають угоди про допомогу у стягненні, порівнянні з Директивою: це потрібно перевіряти щодо кожної держави, і це також залежатиме від декрету.

Продаж, дарування або повернення до Італії в період відстрочення

У період відстрочення пропозиція розрізняє три ситуації (стаття 307-bis, пункти 5 і 6):

• оплатний продаж: податок застосовується до меншої з двох величин — нереалізованого приросту вартості на розрахункову дату або фактично отриманого приросту. Якщо ціна нижча за податкову вартість, то, згідно з пояснювальною запискою, податок не сплачується; зростання вартості після від’їзду в будь-якому разі не оподатковується в Італії;
• дарування або передання підконтрольним компаніям чи організаціям, членам родини або контрольованим ними компаніям: оподатковується весь нереалізований приріст вартості на розрахункову дату;
• відсутність відчуження протягом періоду, смерть або повернення до Італії протягом періоду: податок з невідчужених активів не сплачується, а надміру сплачене повертається в порядку, визначеному декретом.

Уже сплачений аванс зараховується в рахунок податку, що належить до сплати за кожною операцією. Згідно з текстом, повернення застосовується до тих, хто обрав відстрочення: особа, яка сплатила весь податок протягом 180 днів, не отримує повернення, якщо згодом повернеться до Італії або якщо вартість активів знизиться.

Податкові угоди, юрисдикції з низьким оподаткуванням і нові резиденти

Податкові угоди. Податок застосовується, лише якщо Італія втрачає право на оподаткування. Якщо угода з новою державою резидентства залишає Італії право оподатковувати приріст вартості (наприклад, у багатьох угодах — для акцій, вартість яких переважно утворена нерухомістю в Італії, за зразком статті 13(4) Модельної конвенції ОЕСР), податок на вихід до цих активів не застосовувався б. Однак текст не передбачає координації з новою державою резидентства: якщо ця держава оподатковує весь приріст вартості під час продажу, не визнаючи вартості під час в’їзду або зарахування італійського податку, може виникнути подвійне оподаткування.

Юрисдикції з низьким оподаткуванням. Громадяни Італії, виключені з реєстру населення, які переїхали до держав, не зазначених у міністерському декреті, вважаються резидентами, доки не доведуть протилежне (art. 2(3) Зведеного закону; наразі art. 2(2-bis) TUIR). Якщо презумпцію не спростовано, резидентство не втрачається і податок на вихід не застосовується; якщо спростовано, пропозиція застосовувалася б, а за відсутності угод про допомогу у стягненні — без можливості відстрочення. Текст не містить прямої координації між цими двома нормами.

Нові резиденти, які застосовують замісний податок. Пропозиція не містить норм для тих, хто обрав замісний податок на іноземні доходи для нових резидентів (art. 246 Зведеного закону, наразі art. 24-bis TUIR, описана в окремому посібнику).

Питання сумісності з правом ЄС

Суд Європейського Союзу неодноразово висловлювався щодо механізмів оподаткування під час виходу для фізичних осіб, зокрема в рішеннях від 11 березня 2004 року у справі C-9/02, de Lasteyrie du Saillant і від 7 вересня 2006 року у справі C-470/04, N, у яких розглядалися оподаткування нереалізованого приросту вартості під час еміграції, забезпечення, що вимагається для зупинення сплати, та врахування подальшого зниження вартості. На розгляді перебуває справа C-430/25 щодо польського податку на вихід для фізичних осіб: генеральний адвокат представила висновок 15 жовтня 2026 року, а Суд ще не ухвалив рішення.

Тому деякі особливості пропозиції, як-от аванс і забезпечення, що вимагаються навіть у разі переїзду в межах Європейського Союзу, відсутність зарахування нереалізованих збитків і використання історичної вартості для активів, набутих до приїзду в Італію, можуть стати предметом обговорення у світлі цієї судової практики. Деякі коментатори вже порушили це питання. Картина може змінитися з остаточним текстом закону та рішенням Суду; для переїзду до Швейцарії значення має також Угода між ЄС і Швейцарією про вільне пересування осіб.

Що робити на практиці: планування перенесення податкового резидентства за кордон

1. Стежити за законопроєктом про бюджет: текст може змінюватися до його ухвалення, очікуваного до 31 грудня 2026 року, і багато аспектів залежатимуть від декрету про порядок застосування.
2. Перевірити умови: роки резидентства в Італії за останні десять податкових періодів і дату, з якої втрата резидентства набрала б чинності згідно з art. 2 і застосовною угодою.
3. Скласти перелік фінансових активів: ринкова вартість і податкова вартість кожної частки участі, цінного папера, паю фонду, похідного інструмента та криптоактиву з виокремленням тих, які Італія й надалі оподатковувала б згідно з угодою.
4. Оцінити податок в обох сценаріях — сплата протягом 180 днів або відстрочення з авансом 50% і забезпеченням — і перевірити, чи дає нова держава резидентства право на відстрочення.
5. Оцінити нову державу резидентства: як вона оподатковує приріст вартості під час продажу (вартість під час в’їзду, зарахування італійського податку) і чи існує ризик подвійного оподаткування.
6. Планувати операції в період відстрочення: продаж, дарування, внески до підконтрольних компаній або передання членам родини по-різному впливають на суму податку.
7. Переглянути структури: прості товариства, некомерційні трасти та некомерційні організації підпадали б під пропозицію, як і операції, що переносять їхнє резидентство.

Основні ризики нового податку на вихід

• Норма ще не остаточна. Текст є пропозицією: поріг, ставка, дата початку застосування та відстрочення можуть змінитися в Парламенті. Рішення, що ґрунтуються лише на законопроєкті, слід переглянути з урахуванням ухваленого тексту.
• Дата початку застосування. Значення має рік, з якого втрата резидентства набирає чинності, а не дата фізичного від’їзду; особа, яка була резидентом більшу частину 2026 року і виїхала в другій половині року, втрачає резидентство лише з 2027 року і підпадала б під пропозицію: їй слід уважно перевірити, з якого податкового періоду вона перестає бути резидентом.
• Податок без продажу. Податок сплачується з ще не отриманого приросту вартості: грошові кошти потрібні для сплати протягом 180 днів або для авансу 50% і забезпечення.
• Без відстрочення немає повернення. Згідно з текстом, особа, яка сплатила весь податок одразу, нічого не повертає, якщо вартість активів знизиться або якщо вона повернеться до Італії.
• Подвійне оподаткування. Текст не передбачає координації з новою державою резидентства: один і той самий приріст вартості може бути оподатковано двічі.
• Структури та внутрішні передання. Дарування та передання членам родини або підконтрольним компаніям у період відстрочення спричиняють оподаткування всього нереалізованого приросту вартості; трасти та прості товариства підпадали б під пропозицію.
• Дотримання вимог і санкції. Забезпечення, порядок повернення та розділи податкової декларації визначить декрет про порядок застосування; помилки в розрахунку або сплаті підпадали б під загальні норми про податкові санкції.

Правові джерела

• A.C. 3174, внесено до Палати депутатів 30 жовтня 2026 року: законопроєкт про бюджет на 2027 фінансовий рік і багаторічний бюджет на 2027–2029 роки – сторінка Палати депутатів
• A.C. 3174, том II, текст законопроєкту, стаття 17 (с. 30–33) – Палата депутатів
• A.C. 3174, том I, пояснювальна записка (с. 97–99) і технічна записка (с. 235–237) до статті 17 – Палата депутатів
• D.Lgs. № 117 від 19 червня 2026 року (Зведений закон про податок на доходи) – Gazzetta Ufficiale
• Стаття 2 D.Lgs. № 117/2026 – Normattiva
• Стаття 76 D.Lgs. № 117/2026 – Normattiva
• Стаття 77 D.Lgs. № 117/2026 – Normattiva
• Стаття 82 D.Lgs. № 117/2026 – Normattiva
• Стаття 193 D.Lgs. № 117/2026 – Normattiva
• Стаття 246 D.Lgs. № 117/2026 – Normattiva
• Стаття 304 D.Lgs. № 117/2026 – Normattiva
• Стаття 166 TUIR – Normattiva
• Директива (ЄС) 2016/1164, стаття 5 – EUR-Lex
• Відповідь на запит № 208 від 14 серпня 2025 року – Agenzia delle Entrate
• Суд ЄС, рішення від 11 березня 2004 року, справа C-9/02, de Lasteyrie du Saillant – EUR-Lex
• Суд ЄС, рішення від 7 вересня 2006 року, справа C-470/04, N – EUR-Lex
• Суд ЄС, висновок генерального адвоката від 15 жовтня 2026 року, справа C-430/25 – EUR-Lex